Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.02.2015 року у справі №910/15557/14
Постанова ВГСУ від 16.02.2016 року у справі №910/15557/14
Постанова ВГСУ від 21.07.2015 року у справі №910/15557/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 910/15557/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№ 910/15557/14 Господарського суду міста Києваза позовомВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"провідшкодування шкоди в порядку регресу 25121,39 грн,

за участю представників: позивачаШпура Ю.В. - представн. дов. від 20.05.2015відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 25121,39 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статті 1187, 1191 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги мотивовані тим, що, виконуючи зобов'язання з договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного з страхувальником, позивач в результаті настання страхового випадку здійснив виплату страхового відшкодування, з огляду на що набув право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 25121,39 грн та суму судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Кропивна Л.В.. - головуючий, Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) вказане рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 512, 514, 516, 599 Цивільного кодексу України, скаржник вважає, що судами не прийнято до уваги, що до правовідносин у даному спорі мають застосовуватися нормативні акти, що регулюють відносини у заміні кредитора у зобов'язанні, а не регресивні позови; відповідач мав законне право виконати свій обов'язок саме первісному кредитору гр. ОСОБА_7, що кваліфікується як належне виконання зобов'язання боржником та є підставою для припинення цього зобов'язання.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні проти касаційної скарги заперечив та просив суд залишити рішення та постанову судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.06.2012 ОСОБА_7 (страхувальник) та позивачем (страховик) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу за програмою "СТАНДАРТ" 100-37 УБ № 810667, предметом якого є страхування транспортного засобу "Деу Ланос", державний реєстраційний № НОМЕР_1.

Зі змісту довідки № 9136689 ВДАІ Сумського РВ УМВС України в Сумській області, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що 28.12.2012 о 07 год. 30 хв. на дорозі Р-44 Суми-Путивль-Глухів 24 км. 500 м. відбулося зіткнення автомобілів за участю транспортного засобу марки "Опель Астра" державний реєстраційний № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 та транспортного засобу марки "Деу Ланос", державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7, внаслідок чого останній отримав механічні пошкодження. Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.02.2013 по справі № 739/284/13-п №3/739/136/13 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у розмірі 340 грн.

ОСОБА_7 29.12.2012 звернувся до позивача із заявою № 45 про страхову виплату внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахованого транспортного засобу, що відповідно до умов договору добровільного страхування, є страховим випадком. Позивачем на підставі заяви страхувальника від 29.12.2012, страхового акта № СТО-13-94/1 від 19.03.2013, виплачено страхове відшкодування у розмірі 25631,39 грн. страхувальнику (ОСОБА_7), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 31318 від 01.06.2013, № 34034 від 17.06.2013, № 37733 від 02.07.2013 та відомостями № 108 від 01.06.2013, № 124 від 17.06.2013, № 135 від 02.07.2013.

Згідно з Дослідженням № НОМЕР_1-14.02/1 автомобіля "Део Ланос" державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складеним 14.02.2014 головним спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-АСІСТАНС" ОСОБА_9, матеріальний збиток, завданий власникові даного автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, визначений на підставі Протоколу огляду автомобіля і калькуляції відновлювального ремонту, складає 37013, 25 грн.

Також суди встановили, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_8 - власника (страхувальника) транспортного засобу марки "Опель Астра" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застраховано відповідачем за полісом № АВ/9848053; зазначеним полісом № АВ/9848053 передбачено ліміт відповідальності за заподіяну шкоду, що складає 50000 грн., розмір франшизи за полісом - 500 грн.

Враховуючи викладене, Відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 25631,39 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", як відповідального за шкоду, заподіяну застрахованою винною особою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" статей 1187, 1192 Цивільного кодексу України визнав, що відповідач є відповідальною особою за збитки, завдані гр. ОСОБА_7 в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за шкоду у межах правовідносин регресу (відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 3-50гс15).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився з відповідними висновками суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, за пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. Змістом статті 1166 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За загальними правилами, шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом - джерелом підвищеної небезпеки; у випадку завдання шкоди взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки шкода відшкодовується на загальних підставах (стаття 1188 Цивільного кодексу України).

Судова колегія відзначає, що за змістом преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, здійснює страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі. Порядок отримання страхового відшкодування, передбаченого умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (укладеного з відповідальною за шкоду особою) потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, передбачено статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; випадки, коли заподіяна шкода не відшкодовується, чи є підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування страховиком, визначені статтями 32 та 37 цього Закону.

При здійсненні виплати страхового відшкодування страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (чи МТСБУ) має право подати регресний позов у випадках, передбачених статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Разом з тим, за приписами статті 6 Закону України "Про страхування" страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком, є добровільним страхуванням; в межах добровільного страхування може бути застраховано, зокрема, наземний транспорт за договором майнового страхування. У випадку настання страхового випадку у страховика за договором страхування виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України "Про страхування"); страховим відшкодуванням законодавець визначає страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності у разі настання страхового випадку (частина 16 статті 9 Закону України "Про страхування").

Вірно встановивши, що правовідносини, в межах яких позивач здійснив страхове відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є правовідносинами за договором добровільного майнового страхування, а підставою відповідальності відповідача в межах спірних правовідносин є договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений з винною особою, суди, разом з тим, безпідставно поширили дію статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на вимоги позивача, який не є в межах спірних правовідносин страховиком в розумінні цього Закону.

Посилаючись на виникнення права позивача на регресний позов відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України, суди також не врахували, що приписами цієї статті передбачено право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у разі, коли особа відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, а стаття 1191 Цивільного кодексу України знаходиться в Підрозділі 2 "Недоговірні зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" цього Кодексу; при цьому суди встановили, що виплата позивачем страхового відшкодування здійснена саме в межах договірних відносин, на виконання власного договірного зобов'язання, а не обов'язку іншої особи.

Разом з тим, за положеннями статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Також згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки; зазначені спеціальні норми, які регулюють правовідносини у сфері страхування, відповідають змісту частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України, за яким кредитор у зобов'язанні може бути замінений в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Чинним законодавством не передбачено можливості зобов'язати боржника до повторного виконання належно виконаного обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В порушення вищевказаних норм, повторно переглядаючи справу, суди не врахували рішення Верховного Суду України (постанова № 910/22731/14 від 23.09.2015) правової природи спірних правовідносин сторін, не виконали вказівки Вищого господарського суду України.

Вкотре направляючи справу на новий розгляд, колегія суддів звертає увагу, що для правильного вирішення даного спору судам належало встановити наявність чи відсутність обов'язку відповідача щодо здійснення страхового відшкодування, саме виходячи з обставин меж зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах відповідно до укладеного ним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, встановити яку саме суму страхового відшкодування сплатив відповідач, підтвердженого розміру шкоди, що була заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи, належності здійсненого виконання, зокрема, з огляду на статус кредитора у зобов'язанні у особи, на користь якої було виконано обов'язок боржником.

Натомість суди, помилково ототожнивши вимоги та наслідки, що виникають з договору добровільного майнового страхування та з договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не з'ясували повно та всебічно зазначених вище обставин, зосередившись на розмірі майнової вимоги позивача та залишивши поза увагою законодавче обмеження розміру зобов'язання відповідача та його доводи щодо здійсненого належним чином виконання.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди не розглянули в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та доводи; а, відтак, їх висновки за наслідками вирішення спору, не можна визнати законними та обґрунтованими.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі № 910/15557/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Кравчук